Юрія глибоко обурювало те, як поводились російські військові з цивільними мешканцями його рідного міста

Я з Маріуполя. Там народився, виріс і працював. Коли розпочалася війна, пішов добровольцем у ТРО, захищав місто. 16 березня 2022 року батальйон був знищений. Залишки особового складу вийшли на територію, підконтрольну Україні, і відбулося нове формування батальйону. 2 серпня 2022 року я звільнився із ЗСУ за віком. Зараз перебуваю в Тернополі, викладаю предмет «Захист України» в Тернопільському технічному коледжі. Живемо, боремося, надаємо допомогу військовим. 

Є в нас у Тернополі центр «ЯМаріуполь». Те, що в нас залишилося – ковдри, постільну білизну, засоби гігієни – ми віддали ЗСУ. Продовжуємо допомагати як можемо. Мій батальйон я зв'язав із волонтерами, які надають допомогу медикаментами. В Конституції чітко записано: «Священний обов'язок громадянина України – захищати свою Батьківщину». Тому я виконував свій обов’язок.

15 березня утворилося маленьке «віконце», і дуже багато машин виїздило. Я разом із батьками моєї дружини виїздив через Мелекіне й Токмак у Запоріжжя. Тоді ще окупанти не дуже активно шукали наших захисників. Вони подивилися по документах, що мені вже 60, а тестю 90, а на нас не дуже-то й дивилися. Тому ми пройшли перевірку і виїхали. А буквально наступного дня, 16 березня, колону мирних людей, які виїжджали, під Бердянськом обстріляли з «Градів».

Шокувало ставлення росіян до мирних жителів мого рідного міста. Того, що я побачив, мені було досить, щоб тих покидьків просто зненавидіти. Танки виходили і прямою наводкою били по багатоповерхівках. Щодня з 6 до 8 години ранку відпрацьовували саме по цивільних будинках, по багатоповерхівках міномети. Хоча вони знали, де наші позиції. У них були спостерігачі, і вони прекрасно знали, де ми перебуваємо. І коли вони все ж таки ввійшли 13 березня в місто, я бачив, як заїжджав бронетранспортер і розстрілював усе, що ворушиться. Навіть по газетах стріляли. І після того заходили рашисти.

Жителі міста перебували в підвалах, і якщо ці покидьки знаходили залишки військової форми, то вони просто кидали гранати в підвал. Якщо знаходили військового, то знищували всіх, хто перебував у тому приміщенні.

Мене дуже тішить те, що ЗСУ знайшли в собі можливості й сили та знищили, хоч і не повністю, Чорноморський флот, відігнали його подалі від наших берегів. По-друге, знищили очі авіації, літаки А-50, а зараз активно знищують нафтогазову промисловість: нафтопереробні заводи, фабрики, заправки тощо. Тобто знищують рух армії. Бо як не буде пального, то армія стане. А ще тішить те, що мої діти в армії, вони два роки воюють. Дочка дослужилась вже до старшого лейтенанта й отримала дві державні нагороди. Це для мене, як для батька, дуже цінно.