Мені 65 років. Живу з дружиною в багатостраждальному місті Нікополь Дніпропетровської області. Діти виїхали, а ми залишилися. Вирішили, що будемо захищати себе і свою домівку. 

Про початок війни дізналися з телебачення. Згодом почався обстріл міста з лівого берега. Росіяни били по заводах, які знаходяться зовсім поруч. Звісно, страшно. П’ємо заспокійливе. 

Продукти маємо. Отримуємо гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Нам вистачає. Жити можна, аби тільки не стріляли. 

Мій зять воює. Коли була можливість передати через волонтерів посилку, я пішов на ринок по продукти. Коли попросив відерце рибки і сказав, для кого її купую, мені дали його безкоштовно. Мене дуже зворушив цей випадок. 

Війна скінчиться, коли російські військові добре отримають по зубах. Може тоді до них дійде, що негоже зазіхати на чужу землю. 

Знаю, що після війни доведеться багато відбудовувати, але чомусь впевнений, що все буде добре. Заживемо трішки краще.