Мені подзвонила сестра та сказала, що почалась війна. У мене почало колотитись серце. Не знала, як на це реагувати. Потім почались обстріли. Я пішла жити у підвал. Там  була і моя сестра.

Через два роки після початку війни ми вже жили без світла, води та газу. Було дуже холодно й страшно. Ми не знали, куди бігти, щоб врятуватись.  

Будинок постійно трусило від вибухових хвиль. 

Росіяни били по місту «Градами» та авіабомбами. Довго так жити ми не змогли, нас вивезли в Чернігівську область. Тут живуть чудові люди, постійно допомагають, чим можуть. 

Я кожного дня думаю про рідне місто. Дуже хочу повернутись додому.