Мені 67 років. Мешкаю в місті Снігурівка Миколаївської області. Маю сина. У нього – епілепсія. Ми живемо поряд з військкоматом, на який 14 березня росіяни скинули бомбу. Бомбили вдень і вночі. Катували деяких хлопців. Ми ховалися у погребі.

На початку війни не було хліба й олії. Добре, що мала жир і картоплю – смажила картопляники. У травні почали завозити хліб і крупи.

Ми з радістю зустрічали наших військових. Деякий час було тихо, а тепер росіяни знову бомблять нас. На Великдень розбили школу й лікарню. Хочеться, щоб війна швидше закінчилася.