Школяр Андрій, родом з Броварів, у березні 2022 року під час широкомасштабного вторгнення РФ втратив своїх батьків, автомобіль яких розчавив російський бронетранспортер. Самого ж Андрія російські окупанти витягли з авто та залишили на узбіччі дороги, вистріливши на його очах у бензобак машини.

Інтерв’ю хлопчика #Буквам ексклюзивно надав освітньо-психологічний табір Gen.Camp.

Андрій з батьками у перші дні війни виїхав у Чернігівську область з рідного міста Бровари. Дорогою родина натрапила на колону танків російських військ. Один з БТРів розчавив автомобіль, в якому перебувала вся родина хлопчика.

Самого ж Андрія окупанти витягли з авто та залишили на узбіччі дороги, вистріливши на його очах у бензобак машини. Після реабілітації Андрій повернувся у Бровари, де зараз проживає зі своєю старшою сестрою, яка взяла над ним опіку.

“Бровари – це моє рідне місто, це моє улюблене місто, я там народився. Мені там подобається, воно дуже гарне. І я його знаю повністю напам’ять. Повністю від початку до кінця”, – згадує Андрій про місто, де народився.

Мешкав хлопчик у Броварах разом з мамою та татом, а його рідна сестра Тетяна жила у Києві зі своєю донькою. Андрій розповів, що з татом часто виходили на прогулянку пізно ввечері. А з мамою вони іноді їздили в село, де він допомагав їй й приносив банки, коли вона робила консервації.

1 березня 2022 року родина була якраз у селі, де мешкали бабуся та дідусь Андрія. Тоді до них приїхав рідний дядько Андрія й забрав родину, повідомивши, що в село їдуть російські танки.

Андрій з родиною виїхав до Чернігівської області. На шляху вони зустріли колону танків з російськими військовими. Один з БТРів розчавив автомобіль, в якому була вся родина.

“Мама була позаду біля мене, вона вціліла, не було жодних подряпин на ній, вона просто лежала на боці. Тато був попереду, у нього були великі рани на голові від осколків. Дядька я не бачив, адже він був попереду за кріслом автомобіля”, – згадує Андрій.

Хлопчик розповів, що після того, як бронетранспортер наїхав на автомобіль, він не міг встати й вийти з автомобіля. Потім йому вдалося витягнути руку.

Тоді його помітили російські армійці, один з них крикнув “Тут дитина!” Російські загарбники витягнули Андрія з авто й почали запитувати, чи має він мобільний телефон.

“Я лежав на узбіччі дороги, і, коли вони почали їхати, вони вистрілили в автомобіль там дірка залишилася. Вони знали, що там була мама ще живою. Вони ж бачили, коли мене діставали з машини, адже я був поруч з мамою. Вони знали. Що мама була живою, видно було, що вона – без поранень, вони спеціально вистрілили”, – розповів Андрій.

Хлопчик досі не може усвідомити, що батьки загинули. Пережите йому здається лише сном.

“Я навіть не знаю, що сказати… Коли це сталося, я не розумів, як таке може бути, це неможливо. Це, мабуть, якийсь сон. Були дивні відчуття: і не боляче, і нічого. Іноді, коли усвідомлював все, ставало сумно, а так просто не віриться”, – саме так Андрій описав свої відчуття після пережитого.

Матеріал підготовлений редакцією Букви.