Історії, які ви нам довірили
Місто, де жив Ігор, окупували росіяни. Коли стало несила терпіти, він забрав родину і виїхав
Мені 53 роки, живу в Голій Пристані, народився в Херсоні. У мене жінка, двоє дітей дорослих: сину - 16, доньці - 30 років.
Ще зранку 24 лютого тут були наші, а о четвертій вечора в Пристань зайшли окупанти. Вони заселились в санаторій в десяти метрах від нашого будинку, і почалось: перевірка паспортів, обмеження пересувань.
У мене вівчарка була, гавкала. Росіянам це набридло, вони підкинули отруту – хвіртка з санаторію до нас виходила. Собака загинула. Нелюди.
Важко було. Зранку вистоювали черги довжелезні, щоб хоч одну хлібинку отримати. Газ перебили на початку березня. Наш мер зробив газ - з того часу все добре, та сам він у окупантів в полоні й досі, дай Бог щоб живий був.
Не витримали ми такого життя і через два місяці переїхали до доньки в Херсон. Коли там зв’язку не стало, наважились вибиратись на неокуповану територію. Їхали потихеньку, пройшли близько 50 блокпостів. Дорогою нас обстрілювали, довелось пригинатись в машині.
Зараз ми в Чернівцях винаймаємо квартиру, друзі допомогли роботу знайти. Чекаємо, коли нашу домівку звільнять від окупації. Про майбутнє не думаю. Мені одне важливо – щоб діти живі були, решту - відбудуємо.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
