Історії, які ви нам довірили
Мені 38 років. Маю чоловіка і трьох дітей, тринадцяти, десяти і двох років. Чоловік – військовий. Ми мешкаємо в Охтирці. Коли почалася війна, я з дітьми та мамою чоловіка сиділа в підвалі, бо росіяни бомбили наше місто.
Про початок війни я дізналася від куми. Чоловік поїхав на службу. Я зібрала «тривожну валізу». Коли чоловік повернувся додому, то сказав, що окупанти пройшли Писарівку і рухалися в бік нашого міста.
Того дня були бої. Багато людей загинуло. Трупи лежали на дорозі.
Ми виїхали, коли окупанти були біля Тростянця. Ми боялися окупації. Нас прийняли добрі люди на заході України. Ми їхали 18 годин у холодному транспорті. Менший син захворів. Коли ми приїхали, нас нагодували, напоїли чаєм і відвели в лікарню. Через чотири місяці ми повернулися додому.
У наш будинок влучив снаряд, але не розірвався. Були пошкоджені дах, вікна і двері. Уже майже все відремонтували.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
