Історії, які ви нам довірили
Мені 42 роки. Я лікар. Жив у селищі Селезнівка Луганської області. У червні 2014 року відправив свою сім’ю в Охтирку, а у вересні сам виїхав.
24 лютого 2022 року я був розгублений. Того дня приймав поранених. Родину відправив у село. Через кілька днів, коли владнав свої справи на роботі, приєднався до рідних. Житло нам надала сільська рада. Хатинка така собі: пічне опалення, одна кімнатка, зручності на вулиці. Проте це краще, ніж бути в епіцентрі військових подій. Я відчував, що моя родина у відносній безпеці.
У перший день війни, коли через наше місто пройшли колони, я знаходився в лікарні. Біля військової частини відбувся бій. Після цього туди поїхала швидка допомога.
Водій швидкої підійшов до пораненого російського військового, щоб забрати його до лікарні, але той з переляку вистрілив у нього. Це був перший цивільний, який загинув в Охтирці.
Зважаючи на те, як довго тривали бойові дії, що розпочалися в 2014 році, думаю, що ця війна закінчиться нескоро.
Своє майбутнє хотів би бачити мирним, відчувати фундамент під собою. Хочу, щоб діти мали перспективи для розвитку.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
