Ми із Степногірська, з початку війни знаходилися під постійними обстрілами. Постійно були на лінії вогню, там знаходитися було небезпечно. Тому 11 квітня  ми із дружиною звідти виїхали. Отримали статус переселенців, зараз в Запоріжжі.

Дорогою були були блокпости, у нас перевіряли речі, але проблем не було. Наша дочка живе з сім’єю у Василівці, поки що не хочуть виїжджати. Ми спілкуємося іноді по інтернету – у них все нормально, але селище окуповане. Ми тільки списуємося у Вайбері: дізнаємося, як справи - і все, нічого не обговорюємо. Роботи у мене поки немає. Я працював механізатором у сільському господарстві, а тепер буду щось шукати у місті.  

Найбільше нас шокувало, що наші родичі нам не вірять. Зомбовані там всі в росії, незрозуміло - що з ними робити. Всі вони пішли туди, куди корабель послали.

Перемога буде за нами, бо правда на нашій стороні. Все залежить від допомоги, яку нам надають, і від бажання росіян так жити. Хоч їх і багато, але нічого не можуть зробити. Ми поки що чекаємо на перемогу, а далі будемо займатися своєю роботою.