Мені 37 років, програміст.  Проживаю в Херсоні, був в окупації. Зараз також - в Херсоні під обстрілами. 

Був на роботі. Там почув перший вибух на аеродромі десь о сьомій ранку. Від вибуху у нас двері у нас відкрило. 

Вода була, електрика була, їжі завдяки лівому берегу Херсонської області було повно, ціни були нормальні. А коли орки пішли, вони все підірвали. Світла не стало, води не стало. Спочатку брали воду в Дніпрі, потім почали підвозити. В мене жінка хвора. Лікарні наші працювали - деякі лікарі тут залишалися. Але ліків не було де взяти, ми їх замовляли у Запоріжжі. 

Шокувало те, що ходиш і бачиш цих орків, і не можеш нічого зробити: ні придушити, ні застрелити. Постійно потрібно було думати, що робиш, щоб тебе не вбили. Звісно, морально з ними жити було дуже важко.

Ми перші місяці працювали підпільно, потім техніку вивозили і ховали по домах. Документацію ховали, щоб не дісталася оркам, - так майже все збереглося. А зараз нас постійно обстрілюють - то офіс не відкрити, все паралізовано.

Мрію, щоб війна швидше закінчилася. А потім – побудувати велику стіну і дуже широкий рів з крокодилами, щоб вони нас більше не чіпали. От така в мене мрія.