Роздали домашних улюбленців сусідам ті рідним – й виїхали з окупованого міста.

Ми з міста Пологи, зараз це окупована з 2 березня територія. Ми виїхали десь в кінці березня, у нас з 2 по 8 березня були сильні бої. Нам довелося багато пережити, бо розбили половину нашого міста, багато постраждало людей і дітей. Ми сиділи без світла, без газу, води, і тому прийшлося виїжджати звідти. Було тяжко покидати свій дім. Але й важко було пережити все те.

Пам’ятаю, як ми сидимо і чуємо гуркіт. Виходимо, а біля нашого двору йде велика колона російської техніки, їх було багато, вони їхали довго, заглядали у двори. Це я запам’ятаю надовго. Потім нам приходилося довго сидіти в підвалах.

З водою у нас проблем не було, ми жили у своєму будинку, у нас був колодязь. Їжі були запаси, ми ділилися навіть із сусідами, так що, слава Богу, у нас все було добре. Ми коли виїжджали, все віддали рідним і сусідам. Звичайно, коли вже ми поїхали, там закрили магазини, і мабуть, люди, які там залишилися, стикнулися з нестачею їжі.

Виїхали ми з чоловіком, з його мамою, маленьким братом і його дідусем. З багажу у нас була одна сумка. Багато було блокпостів, ми по дорозі зупинялися в Оріхові. Там також були сильні бої. Ми перечекали й потім поїхали далі.

Вдома залишилися два котики та дві собачки. Сусіди взяли наших собачок, вони за ними доглядають, а бабуся забрала котиків. Їм  [сусідам] там зараз також дуже погано, виїхати вони не можуть. До них біля двору прилетіла ракета, і вони кожен день сидять в погребі. Залишилися в мене ще там, в сусідньому селі мої тітка, дядько і маленька сестричка. Вони також не можуть виїхати. Ми передавали їм ліки, а зараз взагалі не можемо з ними зв’язатися вже декілька тижнів.

Важко було виїжджати з дому, все покидати, тяжко, що рідних вже майже п’ять місяців не бачили, і не знаємо, коли зможемо повернутися додому.

Ми кожен раз читаємо новини й дуже переймаємося і за рідних, і за інших людей. Ми дуже хочемо, щоб був мир і люди повернулися до своїх домівок.

У мене з роботою, слава Богу, все добре. Я закінчила університет, знайшла роботу. Чоловік мій також підробляє, де є робота. Мама чоловіка, наприклад, працювала в садочку, їй там ще якусь зарплатню платять, дідусь нашу пенсію отримує, отак і проживаємо. Нам дуже хотілося б, звичайно, щоб якнайшвидше закінчилася війна, але ми не можемо знати точно коли. Ми дуже надіємося і чекаємо!