Аліна втратила житло в Бахмуті. Їй боляче дивитись на фото руйнувань рідного міста
Я з міста Бахмут. Останні кілька років працювала і жила у Харкові, там мене й застала війна. Було влучання в будинок, де я жила, тому я повернулася в Бахмут - на той час там було безпечніше. Потім почалися обстріли Бахмуту, і мені довелося виїхати до Полтави. Спочатку в Бахмуті у нас згоріла літня кухня, потім будинок – були прямі влучання. Квартира наша в Бахмуті поки ціла, але коло неї все обстріляне. Ми з батьками в Полтаві. Забрали з собою домашніх тварин і троє дітей.
У Харкові я жила сама. 23 лютого до мене приїхала в гості подружка і 24 ми прокинулись від вибухів, побігли ховатись в коридор. Мені пощастило, що подружка була поруч, і я не була сама. Страшно в такий момент залишитись насамоті. Я спочатку збиралась навіть на роботу йти, не усвідомлюючи, наскільки ситуація серйозна.
Дуже складно було втратити житло. Було важко призвичаюватись жити в новому місті. Тяжко усвідомлювати, що мені нема куди повернутися.
Втішає те, що нас не кинули самих у цій ситуації. Держава допомагає. Є гуманітарна та фінансова допомога. Ми винаймаємо квартиру у дуже хороших людей, які добре ставляться до нас і допомагають, коли нам щось потрібно.
На початку війни ми кожного ранку прокидалися і протягом дня слідкували за новинами, а зараз це стало надзвичайно складно. Боляче дивитись на те, що робиться у Бахмуті.
Після того, як літня кухня з технікою, на яку ми збирали гроші роками, згоріла за кілька хвилин, я зрозуміла, що треба жити одним днем. Ремонти і житло – це важливо, але не найважливіше у житті. Особливо гостро я це розумію зараз, коли бачу, що війні немає кінця і краю.
Так хочеться, щоб перестали гинути наші військові і мирні люди, щоб ми всі мали змогу повернутися до нормального життя.
