Я зараз переселенець, живу в Запоріжжі. Переселився з Поліг. Хворію, грошей не хватає. Мені 68 років. Мій син воював, я його поховав у 2020 році. Донька зараз у Чехії, інший син у Києві. 

З першого дня відразу по центру міста пішли обстріли. Рашисти, коли зайшли, почали підривати двері магазинів, аптек, по дитячих садках стріляли, люди гинули на улицях.

У нас не було ні світла, ні води, ні їжі. Хліба не було два тижні, десь із 3 березня води не було. Хліб вдома пекли в кого були запаси муки й дріжджів. 

Шокували деякі люди в Пологах: я з ними дружив і працював багато років, а вони зразу перекрасились. Тому мені прийшлося виїхати. Один там даже мені погрожував, казав: «Вот мойо врємя і прішло, я тєбє сдєлаю!» 

Мені люди сказали, щоб виїжджав, бо в мене і син воював, і герб України на гаражі висить. То я його зняв і флаги поховав, позакопував і поїхав. Тільки ж це все сказали мені в останній день, то я в чому був, у тому й поїхав. 

Я виїхав 9 квітня о шостій ранку з перевізником, бо сказали, що 10-го вже не будуть випускати. Син мені допомагає трошки, наскільки може, бо він волонтер, багато своїх коштів вкладає. 

Я хочу бачити Україну незалежною державою, щоб хоч трошки пожити, щоб не було цієї корупції. Щоб працювали лікарні, хоч щось пенсіонерам безкоштовне було.