Мені 63 роки. Я з Енергодару. Перед війною моя дружина померла від ковіду. Ми з донькою поховали її в Запоріжжі. Після цього я повернувся додому й працював, поки сам не захворів. Зателефонувала донька й запропонувала, щоб я приїхав у Запоріжжя і ліг у лікарню. 

24 лютого, о пів на шосту ранку, я виїхав з Енергодару. Донька з сестрою покійної дружини зустріли мене в Запоріжжі і сказали, що почалася війна. В Енергодарі залишилися моя мама і сестра.  

Коли добряче обстрілювали Запоріжжя, ми з донькою виїхали у Вінницю. Хоча й сюди прилітали снаряди. Я займаюся волонтерською діяльністю. Намагаюся хоч якось допомогти людям, які цього потребують. Раніше надсилав ліки рідним в Енергодар, а зараз немає такої можливості: росіяни не пропускають нічого ні туди, ні звідти. 

Я думаю, що війна скоро закінчиться.