Плахтій Вероніка

9 клас, Рибаківський ліцей Коблівської сільської ради

Вчителька, що надихнула на написання – Малюта Людмила Степанівна

Війна. Моя історія

Сьогодні слово «МИР» звучить далеко не так, як раніше. У ньому з’явилися зовсім інші відтінки, звуки і навіть смаки…

Я добре знаю, що війна почалась не 24.02.2022… Вона затято триває з 2014 року. Але по-справжньому весь її біль я відчула лише зараз. Дуже прикро, що в наш час і досі є країна, яка не шанує чужих кордонів, правил та свобод.

Колись я жила спокійно… Прокидаючись уранці від того набридливого будильника, думала тільки про те, як сильно ж я хочу спати. І лише запах маминих млинців заставляв мене встати з ліжка. Жуючи на ходу, я швидко збиралась до школи, щоб не запізнитись.

А там, у школі, на мене чекали такі смішні та рідні обличчя однокласників, вимогливі вчителі. Я, ледве відсидівши уроки, із повним книжок портфелем поверталася додому. Потім гуляла з друзями на березі моря: стільки розмов, думок та почуттів… Ми обговорювали все під шум хвиль та лемент надокучливих чайок. Мені шкода, що такого звичайного та спокійного життя тоді я не цінувала. Все починаєш розуміти лише тоді, коли втрачаєш.

Коли почалась війна, мої батьки дуже довгий час не випускали мене навіть до магазину, тому що дуже сильно боялися за мене.

В один момент не стало нічого: ні школи, ні друзів, ні того набридливого будильника… Моє і до того не дуже веселе життя стало просто сірим.

Вибухи, шахеди, ракети літали з таким гуркотом, що часом, щоб заснути та заспокоїтись, без валер'янки не обходилось. Постійні відключення світла дратували і лякали. Біль, пустка, темінь скрізь: в будинку, на вулицях, в душі і на серці…

Останньою краплею для мене стало переведення мого рідного дядька-військового в гарячі точки. Саме тоді я вирішила, що маю зробити найменше, що можу - проводити благодійні ярмаркування для ЗСУ. До мене приєднались небайдужі діти, батьки, вчителі, рідні яких кожного дня боронять нашу країну на фронті. Я зрозуміла, що недостатньо цінувати Мир, його треба наближати і виборювати, як і Перемогу. Шкода тільки, що платити треба велику ціну.

Сьогодні мир для мене - це здорове та повноцінне життя, звичайне навчання у школі, зустрічі з близькими для мене людьми….

Це сотні, тисячі, мільйони життів воїнів-захисників, дітей та звичайних громадян України…

Це голос дядька і його посмішка, це запах маминих млинців і спокійний сон… Мир –це найбільша і найзаповітніша мрія усіх людей.

Я вірю в мрію! Я вірю в Перемогу!

А якщо люди вірять, то все збувається ОБОВ»ЯЗКОВО.