Півроку я жила під масованими обстрілами. Не дивлячись на хворі ноги, я бігала у підвал. По селищу били з усіх видів зброї. Більше за все мене шокували БТРи росіян, які їздили по нашому селищу. Стріляли по житлових будинках, декілька разів я бачила, як летять ракети над моїм городом.
У мого чоловіка цукровий діабет. Я просила знайомих, аби нам привозили ліки, бо в селищі аптеки не працювали.
На деякий час ми виїжджали до Кривого Рогу на лікування, але потім повернулись додому. Сподіваюсь, що Херсонщину ЗСУ звільнять повністю, і ми будемо жити в мирі.
