Ми зі Снігурівки. Мені 52 роки, у мене двоє дітей. Прожили ми в окупації вісім місяців. Ракети літали над головами і до сусідів попадало, дуже страшно було. Вікна вилітали. Страшне, що робилося.

У нас всю окупацію не було світла, води, кожного дня стріляли, багато людей помирали. Дуже було страшно - не хочеться і згадувати.

Все шокувало. Я не можу зрозуміти, як можна було взяти і напасти на іншу країну. Росіяни, як варвари: грабували, вбивали людей… Навіть не знаю, як їх назвати.

Важко було. Що було, те їли. Хліба спочатку не було, потім почали привозити з Херсону, знімали гроші під великі проценти.

Усі ми були налякані, я за дітей переживала. Думаю, що кожен, хто тут був, пережив стреси. Зараз вже трошки легше стало, коли нас звільнили. Я навіть на роботу вийшла. Хотілося б, щоб швидше ця війна закінчилась, а там видно буде.