Коли почалася повномасштабна війна, Вікторії було лише 16. Попри юний вік, вона поводилася дуже зібрано. Родина виїхала спершу на захід України, а згодом – до Німеччини. Там минуло півтора року, протягом якого дівчина жила з однією мрією - повернутися додому. І вона це зробила, обравши здобувати вищу освіту саме в Україні. Тоді навіть не гадалося, якою страшною може бути війна, але одного дня ракета впала просто у город біля їхнього будинку. Лише дивом ніхто не постраждав. Відтоді тривога стала постійним супутником, але Вікторія вчиться жити у сьогоденні, робити те, що в її силах, і зберігати надію - одного дня прокинутися у мирній країні, де життя знову буде нормальним.