Почалася війна 24 лютого о п’ятій ранку. Я на роботі була і все пам’ятаю. Складно було, коли діти виїжджали, а ми залишалися. Дуже страшно від того, що зараз війна, і боляче дивитися на людей, у яких не залишилося домівок. Це жахіття.

У мене зять працює в санавіації, він привозить із Дніпра ліки. Отримуємо допомогу від Червоного Хреста, від Фонду Ріната Ахметова. Газ нам дали. Світло вимикають, а вода від світла залежить. 

Ми у своєму будинку - у нас є підвал. Ми під час обстрілів туди ховалися. 

Недавно прилетіла ракета, розбила домівок п’ять недалеко від нас. У нас скло розбилося, але це невелике горе. Періодично прилітають ракети. Нечасто - і слава Богу. 

Діти в мене живуть. Зять працює, донька з онучкою – ні, бо тут немає роботи. Зять возить поранених, і цивільних також. Донька з онучкою виїжджали на захід України, а зараз уже повернулися додому. Живемо всі разом, як у казці «Рукавичка». Чекаємо на перемогу, віримо в ЗСУ.