Привіт. Мене звати Інна, мені 16 років. Я з чудового мальовничого села Музиківка, що на Херсонщині. Саме там я народилася та виросла, допоки в наш край не прийшла війна. В мене було дуже багато друзів, родичів, знайомих, багато різних захоплень та розваг, яких зараз дуже не вистачає. Моє село велике, гарне, доглянуте, в ньому проживають чудові, привітні, чуйні люди.

Зараз я проживаю в м.Сміла, що на Черкащині. Мені тут теж дуже подобається, тут затишно, тихо, я нарешті можу спокійно спати. Але тут все чуже, тому відчуваю себе не дуже комфортно. Друзів у мене тут нових немає, на жаль. Лише познайомилася з одним хлопчиком з Луганської області, який теж з родиною був вимушений сюди переїхати.

Війна змінила наше життя назавжди. Моя мама, яка нас (мене і брата) виховує сама, була змушена покинути все, аби врятувати нас усіх від того пекла, яке ми бачили щодня. Мені дуже не вистачає моїх друзів, з якими я бачилася щодня, дуже сумую за вчителями, які були завжди поряд. Вдома залишився кіт Мася, якого теж дуже не вистачає. Радості в нашій родині майже не стало, лише очікування... Що буде з нашим будинком, поки невідомо, адже воєнні дії продовжуються. Дуже хочеться повернутися в нормальне життя і додому.

Я дуже вдячна своїй мамі за те, що вона така смілива та рішуча. Ми намагаємося бути їй підтримкою, допомагати, але відповідальність за всю родину (я, брат, бабуся) лежить на її тендітних плечах. Пишаюся нею!

Звичайно, я мрію лише про одне, адже мрія у нас на всіх одна - Перемога! Мрію, щоб вцілів наш дім, щоб було куди повернутися! Мрію скоріше побачити своїх рідних та друзів! Мрію знову ходити до свого рідного Музиківського ліцею! Ще мрію вступити до хорошого вузу після 11 класу та отримати гарну професію. А з матеріального, напевно, мрію про планшет, з якого було б зручніше вчитися, ніж з телефона.

Дякую, Миколає, за допомогу та за чуйне серце!