«Кулі свистять, і я не знала, куди ховатися»

У 2014 році під час бойових дій Лідія Михайлюк ненадовго покидала рідний будинок. Після обстрілу через дах просвічувалося небо, а на городі вона знаходила кулі. Єдина мрія жінки – мир та щастя для близьких.

У мене було повноцінне життя, гарна робота. Війна, звичайно, багато забрала і все зіпсувала.

Пам'ятаю, вийшла надвір, а в небі почали літаки літати та стріляти. Ми бігом тікати зі Станиці. Племінник каже: «Давайте, тітко Лідо, бігцем, бо насувається не зовсім гарна обстановка». Виїжджали ненадовго.

У мене маленький будиночок із дерева, а кулі свистять, і не знала, куди ховатися. Полізла до підвалу. Вилізу з підвалу – щось свистить. У стелі було видно небо. Наступного разу вже дивлюся, а в картоплі валяється морква, глянула, а то куля. Тож дивом не потрапила мені в голову.

Будинок постраждав, вікна повибивало, дах побило. І відновлювати небезпечно. Буквально тиждень тому тут щось бухало, виявляється, обстрілювали село Болотяне.

Про безпеку тут не поговориш, але вже звикла до цього. За себе не боюся, як буде так буде.

Мрію, щоб настав мир і були щасливими всі мої близькі, починаючи від дочки і закінчуючи трьома правнуками. Це найголовніша моя мрія.