Ми з Бахмута. Зараз з дружиною і маленькою дитиною змушені винаймати житло у Дніпропетровській області. 

На момент початку війни я був у іншому місті на роботі. Коли почалися обстріли, я сказав дружині, щоб вони негайно виїжджали до мене. Знайшов житло, підготував квартиру, і до мене приїхала дружина з дитиною і з батьками. Батько залишився в Бахмуті, раз на тиждень зідзвонюємося за можливості. Вороги місто майже стерли з лиця землі. Конкретно я не постраждав, але багато людей постраждали. Ми змушені були покинути житло, виїхати, у цьому плані ми теж постраждалі. Слава Богу, ми живі-здорові, переможемо і все буде добре. 

Найбільші труднощі – фінансові. Потрібно орендувати житло мені з родиною, батькам, робота нестабільна. Фінансово важко. Плюс маленька дитина, яка не ходить у садок, а змушена сидіти вдома. 

Найбільше шокує те, що люди гинуть. Військові, цивільні. Шкода дуже людей наших. Жили собі мирні люди, нікого не чіпали, прийшли орки, повбивали всіх. Це дуже сумно. 

Приємні моменти - це перемоги наших ЗСУ. Коли вони звільняють наші території, коли Херсон відбили. Такі моменти радують. 

Рідні виїжджали своїм ходом. Мати до останнього залишалася в Бахмуті, працювала у комунальному підприємстві, аж поки людину не вбило у неї на очах. Вона виїхала буквально пару місяців тому. Мама зі своїм чоловіком виїхала в Суми, а батько виїжджати не хоче. У нього там квартира, він за неї хвилюється. Як ми його не вмовляли, наразі там перебуває. Дружина з дитиною і з батьками виїжджала на автобусі. 

Психологічно складно. Покинули домівки, щодня хвилююсь за рідних і близьких, які там залишилися. Намагаємося триматися, вірити у те, що все налагодиться. 

Будемо чекати кінця війни. Головне зараз - вижити, пережити. Дай Бог, переможемо, будемо живі, будемо налагоджувати побут. Сподіваємося, що повернемося додому, буду дивитися як росте син, працювати, возити дитину на море.