Ми жили біля залізничного вокзалу. В нас у дворі проходило це все з першого дня. Через кордон проїхали руські танки, ми бачили стрілянину в нас біля двору.

Шокувало, коли розбили нашу домівку. Це було 8 березня – такий був подарунок мені. Потім ми поїхали до доньки. Коли прийшли подивитися на домівку, там залишились одні руїни, більше нічого.

Нам допомагають, дають гуманітарку. Я тільки що отримала допомогу від Червоного Хреста. Дали одіяла, теплі мішки спальні, і Фонд Ріната Ахметова нам давав набори багато разів, дякуємо велике.

Депресія до цих пір не проходить. Онуки бояться, але потрібно якось жити, кріпитися.

Я соціальний працівник. Ходили під кулями на роботу, бабусям допомагали.

Говорять, що закінчення війни можливе в наступному році. Ми чекаємо якнайшвидше.