Я була вдома в с. Козачі Лагері, Херсонської обл., Олешківського району. Крізь сон почула вибухи, але спочатку подумала, що то навчання військових, оскільки в нашій місцевості знаходиться військовий полігон і ми звикли до таких звуків. Але потім нам зателефонував сусід і сказав, що почалася війна. Була паніка, сльози, відчай…  Найбільше мене шокує кількість загиблих людей, яких я добре знала, моїх друзів, які ні в чому не винні…

Зіткнулися з гуманітарною катастрофою. Оскільки Херсонська область з перших днів в окупації, то перестали працювати магазини, аптеки, а те, що залишалося - продавали з накруткою у 200-300 %. Дуже страшно було їхати в місто за продуктами, тому що по дорозі було більше 10 блокпостів і на кожному перевіряли. Але коли їжа почала закінчуватися - поїхали в місто Нова Каховка і зробили закупи для себе, своїх рідних і друзів. І яке було здивування, коли в місті продукти коштували по довоєнним цінам, а не з накруткою. Було дуже боляче від того, що місцеві підприємці наживаються на війні.

Спочатку я з донькою виїхала з окупації до Львівської область, а чоловік залишився. Прийшли 16 окупантів о 3 годині ночі до нас в будинок і на очах свекра зі свекрухою катували мого чоловіка (били ногами і електрошокером). Тоді життя стало нестерпним і чоловік зібрався і виїхав.

Зворушила зустріч з чоловіком, якого не бачила більше 4 місяців. Та зустріч з відчимом, з яким не зустрічались майже рік. Зустріч з сестрою, мамою…

Роботи немає, до війни займалися вирощуванням ранніх овочів. Чоловік був далекобійником. Планую змінити спосіб заробітку.

Чоловік з окупації привіз дитячу подушку і чайну ложку, яка нам нагадує про дім. А ще у нас є баночка для кави від нашого сусіда, яким першим нам зателефонував і повідомив, що розпочалася війна. Він пішов добровольцем на війну і загинув… Ця баночка нагадує мені про мирні часи, коли ми сиділи безтурботні у нас в дворі і пили каву.