Я пенсіонерка. Проживала в селі Кам’янське Василівського району. 

Початок війни добре пам’ятаю. Ми в підвалі півтора місяці ховалися. Вискочимо на пів години, що-небудь приготуємо - і знову в підвал. 

У нас світла не було, води не було, гуманітарну допомогу і медикаменти нам давали наші солдати. Поки було тихо, ми ходили набирали воду з колодязя.

Ми вирішили виїхати, коли вже не можна було знаходитися в підвалі. Бо каміння почало рухатися і кого вбило, кого привалило. А в мене син і онук. Ми всі в підвалі ховалися.

Не хотілося покидати рідний дім. Але прийшлося їхати - хоч живі залишилися. Волонтери нам допомогли виїхати: один довіз до другого, а другий - вже до Запоріжжя. 

За кордон ми не думали виїжджати, бо за кордон виїжджають жінки. А у мене хлопці тут, я їх не кину. Де вони - там і я. Ми всі поряд, всі разом. Всі один одного підтримуємо. 

Молимо Бога, щоб війна швидше закінчилася.