"Приязна, відверта, яскрава. Завжди біля неї юрмились діти"

Маргарита Гапоненко. Фото з особистого архіву родини

З 24 лютого 2022-го по 15 лютого 2023-го російські військові вбили 487 українських дітей – про це повідомило Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Втім, на жаль, це число не є остаточним, адже ідентифікація загиблих в різних регіонах України триває, а Росія продовжує обстріл мирних жителів. Ми продовжуємо карбувати історії маленьких українців, які загинули від війни. У цьому тексті розповіді про долі дітей з Харківщини, Київщини та Херсону.

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода. 

3 червня 2014 року в родині Людмили та В’ячеслава із села Безруки на Харківщині народилася омріяна донечка. Маля назвали Маргаритою. Дитина росла спокійною, за характером та зовнішньо була схожою на батька, який дуже хотів саме донечку.

Клопоту з малям батьки не мали, Маргарита швидко дорослішала. Обожнювала книжки та слухати казки від мами. Як підросла, дуже хотіла піти до школи, бо мріяла сама навчитись читати. Коли нарешті стала першокласницею, зрозуміла, що їй дуже подобається навчатися загалом, ще й виходить це непогано.

Перша вчителька дівчинки Віталіна Артьомова називала школярку «Маргариточка-квіточка».

«Приязна, відверта, яскрава. Завжди біля неї юрмились діти. Маргарита і танцювала, і співала», – говорить Віталіна й згадує також свято Букварика, на якому дівчина дуже яскраво виступала.

Маргарита Гапоненко. Фото з особистого архіву родини

З уроків Маргариті подобалась музика. Батьки з першого класу віддали її на танцювальний та співочий гуртки.

«Два рази на тиждень були співи, два рази – танці. Донька і вдома багато співала, любила сучасні пісні», – розповідає мама Людмила.

У вільний час Маргарита гуляла з друзями та створювала картинки із бісеру, що клеїться на основу. Багато робіт було із зображеннями тварин – дівчинка їх дуже любила. Вдома жили папуги, мурчаки та шиншили. Маргарита мріяла, коли виросте, стати ветеринаркою, щоб вилікувати всіх тваринок.

«Вона завжди була така весела та розумна. Любила гратись, як і всі дітки. Їй подобались інтерактивні та цікаві іграшки. Пам’ятаю, «вирощувала» динозавриків», – говорить Наталія Шевченко, двоюрідна сестра мами дівчинки.

Маргарита Гапоненко (праворуч) разом з танцювальним колективом. Фото з особистого архіву родини

Після початку повномасштабної війни Людмила з В’ячеславом та Маргаритою залишались у Безруках.

«Ми були і без газу, і без світла. Але все одно донечка навчалась онлайн. Робили в основному тести чи інші завдання, надсилали їх вчителям», – говорить мама Людмила.

Донька часто питала маму, коли закінчиться війна та навіщо Росія прийшла вбивати українців. Тим паче, що дід дитини був за національністю росіянином.

«Чому вони до нас прийшли?» – казала мамі Маргарита.

Влітку російська армія почала сильно обстрілювати Безруки.

У червні Маргариті виповнилося 8 років. Її хрещена пригадує: «Ми саме поверталися з іншої області на Харківщину. Рита зателефонувала мені сама, якраз коли були в дорозі. Спитала: «Ти що мене не будеш вітати?». А я їй відповіла, що просто не встигла набрати. Ми говорили телефоном, вона була в гарному настрої. Сказала, що чекатиме мене в гості».

Хрещена із Маргаритою так і не побачилися.

Маргарита Гапоненко. Фото: Фейсбучна-сторінка Безруківського ліцею

21 червня зранку родина на подвір’ї приготували на вогнищі їжу. Потім Людмила на вулиці гріла воду, щоб помити посуд. В гостях була сестра жінки з двома дітьми, вона опівдні розвішувала для сушіння випрану білизну. Маргарита на вулиці читала вголос мамі книжку, поки вона в будинку поралась із тарілками. Приблизно о 12:20 на подвір’я почали падати касетні боєприпаси.

«Все лягало тільки у нас у дворі. На ділянку площею 15 соток прилетіло 14 снарядів. Коли я вибігла до доньки на вулицю, все ще вибухало», – згадує Людмила.

8-річна Маргарита загинула миттєво, їй наскрізь пробило серце. У сестри Людмили було посічене тіло, 10 діб жінка боролась за життя у лікарні, їй вирізали легеню, але травми виявились сильнішими. Без матері залишились двоє дітей.

Маргариту Гапоненко поховали 22 червня в Безруках. Родина була вимушена виїхати в інше село, бо їхній будинок після обстрілів був дуже пошкоджений. Батько дівчинки у свої 36 років повністю посивів. Людмила не може описати словами, як почувається після втрати своєї квіточки.

Поховання Маргарити Гапоненко. Джерело: ricardogarciavilanova

Щотижня мама і тато Маргарити їздять до Безрук, щоб навідати могилу донечки.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.