Я була на роботі, коли всіх підняли по тривозі. Труднощі були в тому, що моя сім’я залишилася без засобів існування, довелося боротися за харчі, в яких була потреба. Діти хотіли їсти, магазини закриті, скрізь військові, обстріли. Це був жах... Коли пошкодили електромережі та селище залишилося без живлення та води, було дуже важко, воду возили за 5 кілометрів. Але ми все витримали!
Гуманітарної допомоги взагалі за період окупації у смт. Текстильний не завозили. Привозили дохлих курей з с. Чорнобаївка, люди билися за таку їжу. Я вперше побачила таких людей та після цього там дивитися не було на що, але виживати ради дітей треба було.
З родиною ми разом та за весь період з Херсону ми не виїжджали. Ця ситуація дуже зблизила родину. Зворушливий момент був, коли ЗСУ з’явилися у нас на селищі, ми з полегшенням зітхнули і дуже зраділи.
Роботу втратили, місто й досі під обстрілами та, на жаль, поки що з роботою проблема. Наразі по трішки привозять допомогу, так і живемо. Залишків від прильотів у нас вже ціла колекція…
