Виходячи на роботу, Ірина забуває про обстріли Миколаєва, про свої труднощі та проблеми. Тому що її робота – рятувати людей. 20-річних хлопчаків, понівечених війною. Тих, що рвуться назад на фронт. Вона плаче разом із пораненими, вона проводить кілька змін поспіль на адреналіні. Звикнути до цього неможливо. Але вона каже собі: "треба", і знову і знову рятує життя пацієнтів.