У перший день війни мені стало дуже боляче від усвідомлення того, що почалася війна. Мої діти далеко від мене, а я зовсім одна. Я жила в Костянтинівці. Прильоти снарядів – найстрашніше, що траплялось у моєму житті. У моєму житлі потріскались вікна та стіни. 

На початку війни у місті була складна ситуація: магазини були закриті, аптеки також. Зняти готівку у банкоматі було неможливо.

У мене були запаси їжі, тому мені було легше у цьому плані. А потім почали видавати гуманітарну допомогу. Я дуже вдячна Фонду Ріната Ахметова за підтримку. Це дуже важливо для мешканців прифронтових територій. 

У Костянтинівці багато вбитих людей. Це жахливо. Аби не загинути, я виїхала до Дружківки. Тут також небезпечно, але це місто подалі від лінії фронту. 

Моя дочка зараз проживає на Заході України. Я дуже за нею сумую. Нехай в Україні не буде війни і країна процвітає.