Дмитро Олександрович виїжджав з Маріуполя під обстрілами. Його не зупинила небезпека, бо попри все хотів виїхати з-під окупації. Він дуже хвилювався за рідних, які мешкали в інших районах міста. На щастя, всім вдалося врятуватися

Я з Маріуполя, все життя прожив там. За фахом моряк. Було все: квартира, дім. Було набагато краще, ніж зараз. Тепер нічого, на жаль, немає.

Коли сказали, що є коридор, по якому можна виїхати на підконтрольну Україні територію, ми одразу поїхали. Було дуже складно. Шлях від Маріуполя до Запоріжжя зайняв більше дев'яти годин, бо було багато російських блокпостів. Коли вже перетнули «сіру зону» і побачили блокпост наших Збройних сил, тоді вже відчули себе в безпеці. Як виїжджали з Маріуполя, бачили той жах, що там відбувався. Прилітало з усіх сторін. Виїжджали на свій страх, але ми чітко розуміли, куди їхати - знали дорогу.

Всі знайомі і близькі були у різних частинах міста. Коли зник зв'язок, ми не могли зв’язатися, і це було найважче.

Зараз є можливість спілкуватися. Майже всі виїхали. 

Нам пощастило більше, ніж іншим мешканцям. Ми перебували в укритті, де було багато людей, і нам постійно привозили продукти, засоби гігієни. Води небагато, але було, час від часу її привозили. Допомагали військові з Національної гвардії, комунальні служби і волонтери. 

На мою думку, війна закінчиться, коли в нашій країні не буде жодного окупанта.

Відбулося переосмислення життєвих цінностей. Своє майбутнє бачу тільки в Україні. Я не хочу жити ніде, окрім України.