З Лисичанська я виїхала до вторгнення. У перший день війни була в Одесі. Я довго не могла зрозуміти, що відбувається. Був якийсь тиск у повітрі, ніби все стало іншим. По телевізору говорили одне, а на вулиці вже почалася паніка. Я зібрала рюкзак і сіла в коридорі. Боялася виходити. Я жила в гуртожитку. Усе навколо закрилося, продуктів не залишилося. Аптек більше не було.

Мої батьки були в Лисичанську і виїхали з міста відразу. Дорога була важкою, вони ночували в полі. Батьки приїхали до мене. Прикро, що рідне місто знищують, там немає води, світла та газу. Чекаю, коли все вщухне. Поки рано щось думати. Усі на межі, але тримаються. Просто хочеться, щоб не стріляли. Тоді вже буде легше.