Ми були дома, в Снігурівському районі. Спочатку не могли повірити, що війна. Нам сказали, що Каховку захопили, але ми не могли повірити, поки не побачили по телебаченню.

Всю війну тут були, не виїжджали. У нас тільки світла не було. Ми купували сонячні батареї - так і рятувалися. Зв’язку майже не було. 

Ми бігали ховалися, шукали, де подзвонити. Ховали телефони. Я свій телефон зберегла; нічого, вижили, і слава Богу.

Наші «хороші» односельці здали нас. Комусь щось не сподобалося, але тих людей вже немає. Ми думаємо, що то вони. Приїхали росіяни - забрали сина і чоловіка, тримали два дні, позабирали телефони. Ми їздили з сусідкою - забирали чоловіків. Їх відпустили. 

Зараз вже немає такої тривоги – мені легше стало. Все одно страшно, але не так, як було тоді. Хочеться, щоб скоріше війна закінчилась, щоб усі повернулися додому живі і здорові, зустрітися з усіма.