Війна принесла страх та паніку у мою родину. Мої діти отримали психологічну травму. Дуже бояться хлопців та гучних звуків. Починається паніка і сльози. Жити в окупації було дуже важко, коли нічого не розумієш і твоє місто перше зазнало загрози.

Шокуючим було чути вибухи біля свого дому і бачити людей з автоматами. І те, що дітей треба ховати в підвалі сирого і старого гаража, щоб хоча б якось їх вберегти. Мої діти тепер бояться чоловіків в формі, одразу ж ховаються за мною на вулиці. Страшно було залишитися без їжі, і приходилось під обстрілами бігти за продуктами, щоб було чим прокормити дітей насамперед.

Нестача ліків, а їжа була, але ціни на неї були занадто високі, і ми не могли собі придбати звичайні продукти, до яких звикли.