Коли Гуляйполе почали обстрілювати «Градами», Тетяна з сім’єю виїхала до Запоріжжя. Вони не виключають, що доведеться тікати ще далі

Я живу з чоловіком, у мене є дорослий син. Проживали в місті Гуляйполе. 

В перший день я прийшла на роботу, а там сказали повертатися додому, бо почалася війна. Звичайно, було страшно. З 3 березня наше місто під обстрілами. 

Було дуже страшно, жити стало неможливо. Поки я була дома, то світла не було, води не було. Потім газ перебили. Зараз там немає нічого. Магазини і аптеки зачинилися, нічого не працювало. Кожного дня думали, як виживати. 

У нас в Гуляйполі стрільба кожного дня. Жити там не можливо.

Коли нас обстріляли Градами, це стало переломним моментом. Я зрозуміла, що потрібно їхати, щоб зберегти своє життя. Ми переїхали до Запоріжжя евакуаційним автобусом. Поки тут проживаємо, а що буде далі - невідомо.

Пригнічували моральні складнощі, невідомість, що буде далі. Як  працювати, де шукати роботу? Дякувати, що тут у Запоріжжі є і гуманітарна допомога, і Фонд Ріната Ахметова допомагає - за це дякуємо, а от морально дуже важко.

Шокує, що обстрілюють міста, гинуть мирні люди, гинуть діти. Вони мали б ходити в школи, у дитсадки, а вони ховаються в підвалах. Це дуже страшно, що гинуть мирні люди, які ні в чому не винні.

Я не знаю, чи кінцевий нам пункт Запоріжжя, чи ні. Якщо ситуація не зміниться, то будемо поки що тут. Ну якщо, не дай Боже, війна добереться і сюди, то мабуть, будемо їхати далі.

Ми віримо, що у 2023 році все закінчиться. Є надія, що це все якнайшвидше закінчиться і ми повернемося додому.