Я заміжня, у мене є дитина семи років і бабуся. Як тільки розпочалася війна, ми ще перебували у місті Бахмут, у якому народились і мешкали.

Я не пригадую, який це був день, пам'ятаю тільки, що був вечір. У нас прозвучав перший вибух, будинок пішов ходором. Я схопила дитину, і ми ночували у коридорі. За кілька днів був ще один потужний вибух - після цього ми вирішили евакуюватися. 

Найскладнішим було відчуття, що ми залишаємо дім. Дуже допомогли волонтери. Це дуже приємно, що люди у такій критичній ситуації залишаються дружними, всі допомагають одне одному, як можуть: хто теплим чаєм, хто їжею, хто одягом. У цьому сенсі нам пощастило.

1 квітня ми з дитиною виїхали до Польщі. Бабуся і дідусь залишились у місті. Було складно опинитися самій з дитиною у чужій країні вночі на незнайомому вокзалі. Це було дуже важко. Перебували ми за кордоном до червня. 

Повернулись в Україну, нині ми перебуваємо у Жовтих Водах. Вдома ситуація стала катастрофічною, обстріли не припинялись. Ми умовляли бабусю і дідуся виїхати. Дідусь наш дуже хворів. Вони приїхали до мене у Жовті Води. У липні дідусю стало зовсім погано, ми його поховали. Тепер ми живемо тут утрьох. 

Тата дитина майже не бачить. Востаннє ми бачились з чоловіком понад два місяці тому. Коли ми зустрічаємось з ним - це велика радість. 

Наші будинки у Бахмуті стоять без вікон. Ми підтримуємо зв'язок з рідними, нині всі - у різних куточках України. Намагаємось вижити. Сподіваємось, що ми  переможемо і скоро зможемо повернутися додому. 

Шокує сама ситуація. Коли гине дуже багато людей, це дуже жорстокий час. Це нестерпно. 

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова, за це - величезне дякую. Нас не покинули. Протягом усього часу, що ми тут, у Жовтих Водах, нам дуже допомагали. 

Нині немає планів на майбутнє. Живемо одним днем з надією, що рано чи пізно війна закінчиться. 

Стресова ситуація триває і досі. Я помітила, що від початку війни я стала більш злою, дитина - нервозною. Накопичується психологічна втома.

Я навіть не сумніваюсь, що ми переможемо. Наші хлопці і дівчата дуже великі молодці. Дякую їм за це. Ми платимо дуже високу ціну. Я не знаю, коли закінчиться війна, але сподіваюсь, що ми всі разом відсвяткуємо нашу Перемогу.