Калашник Юлія, 9 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №66 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Краснікова Наталія Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Люди – творці своєї долі, автори життя. Але іноді трапляються події, які кардинально змінюють наш світогляд, цінності, пріоритети, руйнується старий світ і зароджується новий. Саме в цей момент, через біль і страждання, страхи і боротьбу формується  наша справжня особистість.  Вперше про доленосну подію я почула від мами зовсім маленькою. Це був кінець 2013 року і саме тоді в наше життя увійшло поняття національної ідентичності. Я жила в невеличкому, мальовничому місті, яке затишно покоїлося на березі річки Оскіл. На той час Куп’янськ був цілком зросійщеним, українська мова лунала лише фоном – в піснях, приказках, побутовому суржику. У людей не було чіткого усвідомлення власної національної приналежності, бо майже кожна сім’я мала родичів у сусідній країні.

Але початок війни на Сході України у багатьох вибив землю з-під ніг. Відтоді з’явилося чітке розуміння, що більше немає «спільного простору», а лише «свій» і «чужий».

Разом із цим відбулася ще одна знакова подія – зародження волонтерського руху  у Куп’янській громаді і перше відчуття єдності. Поступово ставало нормою здавати донорську кров, збирати посилки зі смаколиками і теплими шкарпетками, поповнювати аптечки для медиків. А потім настав той страшний день, коли я прокинулася від звуків вибухів. Сусіди в паніці бігли в підвал, а ми – до дідуся з бабусею, щоб бути разом. Низько, майже над самими дахами багатоповерхівок летіли ворожі літаки бомбити Харків.

Далі було сім нескінченних місяців окупації, існування під дулами автоматів. Проукраїнських людей «перевиховували» в катівнях.

В місті не було зв’язку, води, світла, не привозили харчі і ліки. Перший шок минув і люди вхопилися за останнє рятівне коло – єдність. Фермери щодня роздавали людям безкоштовне молоко, різали худобу, щоб забезпечити м’ясом. Пекарні від генераторів пекли хліб. Люди, які мали власне господарство, пригощали яйцями і картоплею. Носили від колодязя воду стареньким. Варили на багатті їжу для сусідів. Всюди пошепки звучали слова підтримки й обнадійливі новини – наші не здаються.

10 вересня 2022 року в небі над Куп’янськом знову замайорів український прапор. Місто звільнили від окупантів і ми з мамою, нарешті, виїхали з волонтерами до Харкова.

Опинившись в безпеці, єдине, про що могли думати – це як допомогти куп’янчанам, які залишилися в місті. Вже наступного дня ми шукали волонтерські організації, через які можна було передати саме необхідне – хліб, ліки, тушонку, сірники. І цукерки, яких ми не бачили півроку.Поступово Харків наповнювався людьми, яких назавжди змінила війна. Стійкість, відповідальність за оточуючих, емпатія, щирість і нескінченний оптимізм стали  невід’ємними рисами нашого характеру. Єдність вкоренилася і розквітла з новою силою. Волонтерство стало звичним явищем, до якого долучилися майже всі українці. У багатьох увійшло у звичку донатити, розповсюджувати інформацію про збори, плести сітки. Біля пунктів прийому донорської крові постійні черги. Притулки для тварин стали популярні серед дітей і молоді, які із задоволення дбають про пухнастиків.

Після повномасштабного вторгнення моє дитинство скінчилося. Ця страшна подія докорінно змінила не тільки моє життя але й мою особистість.

Куп’янськ зруйновано. Я безповоротно втратила свій дім, сусідів і знайомих, які пішли добровольцями на фронт, друзів, що роз'їхалися по різних куточках світу. Єдине, що в мене залишилось – це нескінченна віра в стійкість українців, магію єдності і силу допомоги.