Лідія по-справжньому не вірила, що війна стане реальністю. У перші дні повномасштабного вторгнення росіян вона активно долучилася до волонтерської роботи: допомагала складати списки необхідних речей і медикаментів для евакуації. Проте вже 3 березня зв’язок в селі зник, а 5-го - зайшли російські війська. Лідія з дітьми спершу ховалися у ванній кімнаті, подалі від вікон, пізніше облаштували погріб. 6 березня вона вперше побачила колону ворожих танків, яка рухалася вулицею. Лідія жила під окупацією, дотримуючись суворих правил пересування. Вона навіть мусила носити червону пов’язку на руці, щоб показати, що вже "перевірена".