"Про свій патріотизм не обов’язково кричати на весь світ"

Зіязетдінов Віталій, 9 клас, Володимирівський ліцей Володимирівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Омельчак Оксана Петрівна    

 "Що означає бути справжнім українцем-патріотом?"

24 лютого 2022 року - це точка відліку нової страшної реальності для України та для всього прогресивного людства. Тому що світ навіть не міг уявити, що в центрі  цивілізованої Європи можуть нелюди, які колись називались нам «старшими братами» творити такі звірства – бомбити мирні міста, зухвало руйнувати безцінну історичну архітектуру, стирати з лиця землі мальовничі українські села, паплюжити вибухівкою родючі українські чорноземи, викрадати дітей та дорослих… і вбивати… вбивати тисячі  діточок, жінок, стареньких людей, молодих дівчат та хлопців - цвіт нашої нації. Ця війна «зістарила» наш український народ на сотні років.  Вона перевернула нашу свідомість, перетворила  людей на полохливих птахів, що прислухаються до страшних звуків виття сирен, вибухів снарядів, свисту ракет, літаків і авіабомб. Ця війна примусила нас, дітей  за півтора роки подорослішати на десятиліття, змінити свої думки та мислення. Нового сенсу, зокрема для мене, набуло і поняття  «українець». Адже тепер це слово означає не тільки приналежність людини до української нації, а є синононімом незламності, великої волі та патріотизму.

До війни я вважав справжніми українцями тих, хто з високих трибун промовляли палкі слова про любов до України, хто у гарних вишиванках на свята розмахував синьо-жовтими стягами та був активним учасником видовищних заходів перед телекамерами, хто співав гарні патріотичні пісні.

Війна, як великі жорнова перемелює людські долі, знімає із стержня  людської душі нарості нещирості та оголює істину суть людини. Війна виявила справжніх патріотів - українців серед звичайних  жителів нашого села (корінні мешканці нашої Володимирівки – нащадки руських переселенців). І хоча вони не завжди одягнені у вишиванки, не розмахують прапором, не кричать українські пісні, а часто говорять  місцевим суржиком, а не щирою українською мовою, я впевнений - це справжні патріоти. 

Для мене справжній патріот - мій старший брат Дмитро, який з 2020 року  боронить нашу землю на Донбасі та Луганщині.

Так, це той самий Дімка, який 5 років тому був головним хуліганом у нашій школі, ні одна «гучна»  шкільна  подія не обходилася без його участі. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії   Дмитро зі своєї гаубиці б’є орків у самих гарячих точках фронту. Однокласник та друг мого брата – Сашко бився за Азовсталь у Маріуполі і вже півтора року знаходиться у російському полоні. Для мене він - також справжній патріот!

Українським патріотом я називаю свого батька, який пішов на днях  добровольцем до лав збройних сил України. На плечі нашої матері тепер лягла турбота про чисельну сім'ю, адже у мене є ще три молодші сестрички. Чи можна її назвати патріотом? Звичайно так!  Патріотами України є всі чоловіки, які не ховалися, не тікали від мобілізаційних повісток, а пішли боронити нашу землю від рашистської  навали. Їх дружини, доньки,  матері, сестри, що підтримують своїх солдатиків та щиро моляться за їх життя і здоров'я — також справжні патріотки України. Патріотами є мої земляки, що прихищали у своїх будинках вояків, допомагали і підтримували їх як хто міг. Українцями- патріотами є наші вчителі та учні, які  майже шість місяців активних військових дій у нашому районі під звуки вибухів проводили он-лайн уроки. Справжніми патріотами рідної землі є всі жителі Володимирівки, які не полишили свої домівки  і не тікали у чужі краї,  навіть тоді, коли лінія фронту наблизилась за 30 кілометрів до нашого села і на околицях вибухали  рашистські ракети.    

Про свій патріотизм не обов’язково кричати на весь світ, мало того, справжні патріоти цього і не роблять, вони мовчки, не розмовами, а справами, показують свій патріотизм.

Що сьогодні можемо зробити ми, будучи школярами, для своєї країни? Можна почати з малого,  перш за все старанно вчитися та займатися спортом, адже нам, молодому поколінню треба буде відбудовувати Україну. Ми можемо наводити лад у своїх дворах, парках і скверах, стежити за пам’ятками історії, за братськими і солдатськими могилами, ми можемо стати добрішими, підтримувати один одного і йти до спільної великої мрії – мрії зробити нашу Україну  ще більш могутньою, красивішою, багатшою. Адже в кожному з нас живе незламний український дух і сила української нації, яка  обов’язково приведе до Великої Перемоги!