"Тисячі захисників полягли на полі бою, віддаючи свої життя за свободу України"

Дюмін Костянтин, учень 10 класу Володимирівського ліцею Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Дюміна Віра Вікторівна

«Моя Україна майбутнього»

Україна…Золота чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена.

У глибину тисячоліть сягає історія нашого народу. Україна виплекала  велетня сили і духу  - Запорізьку Січ, славетну Києво – Могилянську академію.

Вона виколисала  гідних синів та доньок Петра Сагайдачного, Григорія Сковороду, Тараса Шевченка,Івана Франка, Лесю Українку. Імена славних українців можна перераховувати безкінечно. Їх мільйони.  Ми пишаємося багатьма іменами минувшини і сучасності, які примножують славу нашої держави, відстоюють її територіальну цілісність і незалежність , борються, щоб на нашій святій землі панували мир, злагода і добро.

Найдорожча  для кожної людини  та земля, яку з ніжністю, любов’ю і гордістю називають Батьківщиною.

Дивлюся, захоплююся і відчуваю себе щасливим , що народився саме тут, в Україні, великій славній державі з непростою долею і складною історією. Будучи країною багатою на родючі землі, корисні копалини, ліси, моря, ріки, а також на роботящий народ моя Батьківщина завжди приваблювала загарбників. Але українці не лише працьовиті, а й волелюбні. Тому ще нікому не вдавалося поставити мій народ на коліна, ніхто не зумів зробити з українців рабів.

Написав ці слова, чомусь запекло в грудях, на очі навернулися сльози. 24 лютого … Ніби звичайний день у календарі. Але саме цього дня 2022 року трапилось найжахливіше в історії мого народу – війна! Таке коротке слово, а зламало мільйони доль і забрало в українських дітей абсолютно всі права. І найголовніше право – право на життя. Рашистська гидь за час  війни позбавила життя  сотні  українських дітей.

Тисячі дітей вивезено « браттями» за межі України, відірвано від рідної землі. А скільки залишилось сиротами чи напівсиротами.? Тобто, у  тисяч дітей відібрано право на родину. Чим же завинили ці діти , що ледве зіп’ялися на ноги? Чому сталося таке лихо?  Я гадаю, в усьому винні ті нелюди, які наплювали на всі міжнародні Конвенції, закони і права людини.

І сьогодні мені, як ніколи, хочеться зберегти своє право на родину. Щоб тато повернувся до рідного дому живим і здоровим, щоб знову було чути радісний мамин сміх і  дзвінке верещання Соні.

Але родина – це не тільки моя сім*я, мої родичі. Це і мій клас, і моя школа. І як би хотілося і мені, і моїм однокласникам та , гадаю, і всім дітям України використати своє право на навчання. Бо хіба можна назвати навчанням те, коли протягом дня нема світла і ми навіть дистанційно не відвідуємо заняття. А куди поділося наше право на відпочинок і охорону здоров,я? Його також вирвали з нашого життя  путінські огидні кровожери.  Про який відпочинок може йти мова, коли батьки не випускають нас з домівки, бо летять ракети, бо на кожному кроці може затаїтися небезпека? Про яке фізичне здоров,я можна говорити , коли ми по 6 годин сидимо за комп’ютером?  Війна руйнує нашу психіку. Весь час прислухаємось, чи десь не бахкає? На очі постійно попадається  сусідка, почорніла від горя і посивіла у 40 років,бо її кровиночка пропала безвісти під Ізюмом. А нещодавно ховали односельчанина, який поліг десь на Донеччині. Не зміцнюють наше здоров’я і новини з Інтернету…Війна – нещадна, люта сила зламала все і, мов тайфун, у лихолітті закрутила.

Тисячі захисників полягли на полі бою, віддаючи свої життя за свободу України. Хтось не пожив, хтось не покохав, хтось не виростив дітей. Але кожен з них – Герой, патріот. Вони – наша гордість і слава.

Я хочу жити в незалежній Україні ,де панують мир і злагода,   ходити до школи, радіти кожному дню, спілкуватися з ровесниками, мати щасливу сім’ю.  Вірю, що так воно і буде. Україна незабаром переможе і стане сильною державою, а її народ – щасливим. У такій країні я хочу жити і обов’язково буду жити!

Вірю, що після Перемоги житиму в Україні,  де найціннішим буде кожне «я». В такій країні і корінним українцям, і національним меншинам буде затишно, бо щоденно відчуватиметься турбота держави. В пошані буде рідна мова. Вона лунатиме скрізь і ніхто й ніколи не буде її принижувати і зневажати.

Я буду жити в Україні, де кожен зможе займатися своєю улюбленою справою і  жоден українець не виїжджатиме за кордон в пошуках заробітку.В моїй Україні зникнуть назавжди такі слова як хабарництво і корупція. Ніхто не посміє посягнути на чуже, адже на сторожі буде народна поліція і справедливі суди.

Це буде  держава, яка матиме сильну армію( а ми вже сьогодні можемо пишатися  і пишаємося нашими  славними захисниками і захисницями),найновішу зброю для забезпечення спокою своїх громадян. Впевнений, що в майбутньому українці будуватимуть не тільки храми – будівлі, а й храми у своїй душі. Якщо в кожного в серці поселяться Бог і Україна, то всі будуть щасливі. Щиро вірю у прекрасне, світле, мирне   майбутнє моєї України, бо я – патріот!