Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Зоя Петрівна Казначеєва

«Притиснувшись один до одного, ми молилися, як могли»

переглядів: 490

Ми з чоловіком жили в селищі Керамік. Разом ми вже більш ніж сорок років. Виховали двох доньок, дали їм вищу освіту й цим пишаємося.

До війни діти жили та працювали в місті Ясинувата. Коли почалася війна, довелося покинути своє рідне місто. Переїхали на українську територію. Місто Слов'янськ прийняло радо. Орендувати квартиру, звичайно, дуже дорого. Але іншого виходу поки немає.

Онук ось уже третій рік ходить там до школи. Відмінник, радує успіхами, бере участь у всеукраїнських конкурсах. На канікули й далі приїжджає в селище Керамік, до дідуся з бабусею.

У нас небезпечно, частенько неподалік гуркотить. Але зате фрукти, овочі, свіже повітря, велосипед. Завжди сподіваємося на краще, може, пронесе.

Найгірше сталося 29 серпня 2016 року, вночі. Прокинувшись від вибухів, від гуркоту вибитих вікон і шибок, від здригання будинку, ми поповзом по склі вибралися з квартири та спустилися в підвал. За нами рачки спускалися сусіди – дідусь з бабусею, яким уже за 90 років.

Притиснувшись один до одного, ми молилися, як могли. Було дуже страшно.

Вибухи над нами тривали. Втішало лише одне: напередодні 28 серпня, перед школою, дочка приїхала за онуком, і вони були вже у Слов'янську. Але ж найбільше (страшно подумати!) постраждала їхня спальня.

З підвалу ми вибралися на світанку, коли все затихло. Страшно було дивитися на свою затишну квартиру. Вікна вивернуло у зворотний бік. Валялися книги, посуд і все інше. Техніка, на щастя, вціліла. Навколо будинку по периметру було вісім вирв. Постраждав дах, стіни вціліли.

Тієї ночі постраждав і приватний сектор селища. Люди, на щастя, залишилися живі, крім літнього чоловіка, у якого не витримало серце.

Але життя продовжується. Дякуємо Очеретинській селищній раді та районній адміністрації. Допомогли встановити вікна, дахи. Зимували ми вже з вікнами.

Не забуває нас і Рінат Ахметов. Привозять нам гуманітарну допомогу, добра підтримка в харчових продуктах. Усе потрібне та необхідне.

Городина своя, пенсія. Так і виживаємо. Усі намагаються допомогти дітям, тому що в селищі роботи немає. А виїхати, як раніше, до війни, працювати до Донецька або Ясинуватої – такої можливості немає.

Тому в кращому становищі опинилися пенсіонери, тільки б здоров'я не підвело.

Любимо Україну, любимо свій рідний Донбас.
Нам потрібен МИР!
Ми не хочемо жити в «сірій зоні». Сподіваємося, що колись вона стане білою.

Хочеться ще раз подякувати Рінату Ахметову, районній адміністрації за те, що підтримують нас не тільки матеріально, а й морально. Віримо, що ми потрібні ще країні, раз про нас пам'ятають і піклуються.

Хочеться, щоб молоді хлопці повернулися до матерів, у сім'ї живими та здоровими. І щоб знову Україна стала єдиною. І ми змогли милуватися нашим красенем Донецьком, яким він був до війни.

Щоб усі переселенці повернулися додому. Щоб у них, як і раніше, була робота. Діти щоб пішли у свої рідні школи. А ми, батьки, могли спілкуватися, як раніше. Адже жили з містом Ясинувата зовсім поруч, а опинилися так далеко.

Дуже хочеться сподіватися, що здоровий глузд переможе.

Хай живе МИР!

Керамік 2016 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій