Я приїхала в гості в Харків до доньки та онуків, а о п'ятій ранку зателефонувала моя сестра та сказала, що почалась війна. Прокинулась онука від пострілів та стала плакати. В перші години війни люди не знали, що робити. Я працюю лікарем, мені не можна панікувати, бо люди дивляться на мене. Я знайшла волонтерів та допомагала людям. Запам'ятався один день, коли я була на роботі та вела прийом хворих, почався сильний обстріл і люди з коридору забігли до мене в кабінет, щоб я їх захистила. Мої донька та зять втратили роботу в Харкові, тому з внуками переїхали до Києва, де знайшли роботу та винаймають житло. Мої пацієнти, які виїхали за кордон часто дзвонять та просять допомогти. У лікарів багато роботи завжди. На п'ятий день війни прилетіла ворожа ракета в сусідній будинок у моїй квартирі пошкоджені вікна та вхідні двері. Коли заходжу в під'їзд, то плачу. Вікна в під'їзді розбиті та забиті ДВП.