Репік Нікита, 2 курс, Державний навчальний заклад «Київський центр професійно-технічної освіти»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Малиновська Галина Йосипівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

ЛЮТИЙ 2022

Моя історія починається з 23 лютого, коли по всій школі усі мої однокласники та вчителі говорили про війну. Тоді усім було про неї відомо, але я себе заспокоював, намагався не думати про найгірше і відволіктись від цієї новини. Мій ранок 24 лютого почався несподівано о 04:00 ранку, коли зазвучала перша сирена. Після неї одразу було чутно вибух.

Я прибіг до батьків, ми увімкнули телевізор, і тоді ведучий новин сказав: - А я нагадую усім, хто тільки приєднався, що почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Я був шокований від такої новини, оскільки армія РФ знаходились під Києвом. Навіть коли ми слухали новини, вибухи не припинялися. Ми сиділи по 8 годин у коридорі через вибухи. У той же день, увечері, я чув вибухи та постріли з автомата. В цю ніч я мало спав. 25 лютого ми з батьками та моєю сестрою вирішили вийти в магазин, тому що продуктів вдома було всього на тиждень. Поки ми стояли у черзі (у ній було приблизно 60 людей), я чув вибухи, але на цей раз це було вдвічі страшніше, тому що ми були на вулиці. Ми вирішили не ризикувати та піти додому.

Увесь тиждень все було так само, як і в попередні дні. Мені нічого не хотілося, я мало спав.

Через 2 дні (27 лютого) після того, як почалось повномасштабне вторгнення, я побачив по новинах, що Росія зруйнувала національну гордість України — «Мрію» - найбільший літак у світі. Знищити цей літак - це справжній плювок в обличчя всієї України.

БЕРЕЗЕНЬ 2022

16 березня Росія здійснила удар по “Донецькому академічному обласному драматичному театру”, який знаходиться в Маріуполі, на асфальті якого було написано “ДІТИ”. Ці кадри досі в мене в голові.

Ще пам'ятаю, як 29 березня бачив відео у телеграмі, як дідусь зупиняв голими руками танк. Це відео дуже мене змотивувало та підняло настрій у такий складний час.

Ще в березні 2022 року Росія скоїла масове вбивство, яке в народі назвали “Бучанська різанина”, вбивали абсолютно усіх, навіть цивільних, жінок та дітей. Тоді мені було дуже страшно не тільки за людей, які знаходяться в Бучі, а й за себе та за свою сім'ю, бо це було недалеко від мого місцезнаходження.

ЧЕРВЕНЬ 2022

З приходом червня ситуація покращилася: вибухи були, але хоча б не так часто, новини були більш-менш позитивними. Коротше кажучи, усі сім місяців було добре, аж поки не наступив жовтень.

ЖОВТЕНЬ 2022

Від жовтня я очікував, що він буде такий, як і всі попередні місяці. Я все частіше став чути, що по всій Україні почали вимикати світло, але у мене все ніяк не відключали.

Я вже почав радіти, але 27 жовтня вимкнули, і для мене це було несподівано. Сидів я без світла аж до грудня.

ГРУДЕНЬ 2022

За весь цей час я звик до відключень світла. В мене навіть з'явилось хобі - фільми. За весь час відключень світла я передивився багато фільмів. Не скажу, що це було дуже цікаво, але час вбивати якось треба. Все дійшло до того, що поява світла у нас в сім'ї була другим днем народження. На мій подив, 31 грудня світло було увесь день, але й “сусіди” поспішали нас “привітати”. Обстріли були увесь день, з ранку до вечора, але промова президента того варта. У 2022 році на його новорічній промові плакали всі – я і мої батьки.

Так я й провів свій 2022 рік. Було важко, але я все ще живий. Я вірю в перемогу, я дякую воїнам, які боронять мене і моїх батьків від російської навали. Слава Україні! Героям слава!