Прокинулася Гунай близько 5 ранку. Звуки спочатку здалися їй схожими на грім, але коли почастішали й було чути авіацію, то вона зрозуміла, що почалося… Тривожно було їй чути гул вертольотів, вибухи, був страх, що потраплять в будинок і її родина більше не прокинеться! З болем у серці дівчина дивилася на страждання людей. Їх життя поділилося на «до» і «після», але вразила її сила волі українців, вона зрозуміла: «Нас не зламати!». Коли родина Гунай вирішила поїхати в безпечне місце, тривожні думки приходили дівчині в голову, рятували придорожні плакати з такими рідними словами: «Все буде добре!», «Слава Україні!».