Я живу вдвох з мамою. Мама вже два роки як лежача. На даний момент ми евакуювались. 

У нашому місті з перших днів війни почалися обстріли. 26 лютого був дуже сильний обстріл. 

Води у нас у селищі не було, бо було відсутнє світло. Ходили з баклажками, шукали воду. Харчі були завдяки гуманітарній допомозі. Ліки через знайомих нам привозили із Запоріжжя. 

До нас зайшли наші військові і сказали, що потрібно евакуюватись. Почались сильні обстріли, і ми були змушені виїхати. Ми наймали машину, щоб маму перевезти. Волонтери вивозили тільки ходячих, тому довелося виїжджати власними силами. Після евакуації мама відходила два тижні, були болі. 

У Запоріжжі більш-менш спокійно, а в Оріхові постійно ведуться бойові дії. Сподіваємося, що закінчиться війна, і можна буде повернутися додому. Не хочеться поневірятися по квартирах. 

Я періодично їжджу до Оріхова, воджу людям гуманітарну допомогу. Добираюсь власною машиною, коли просять. В Оріхові живуть люди, потрібно їм допомагати. Хтось просить вивезти, хтось - води привезти, харчі. Потрібно допомагати людям. 

З початку війни я залишився без роботи. Буде мир - тоді буде майбутнє.