З першого дня війни Людмила Візіренко — медсестра з Лисянки — не могла стояти осторонь. Її фронт — це волонтерський медпункт, де вона збирає аптечки, консультує, лікує й підтримує воїнів, серед яких і її син.

Телефон не замовкає навіть уночі — саме тоді приходять повідомлення: «Тітко Людо, я живий». Вона підписує кожен пакетик маркером — «це від голови, це від живота» — і відправляє на передову. Каже: «У них немає вибору. Але й у мене немає. Або він там вмирає від температури — або я допомагаю». 

Волонтерить Людмила з 2014 року. Попри втому, медикиня говорить про своїх бійців із ніжністю: «Вони як діти. Чисті душі. Вони поділяться останнім, навіть особистим одягом — аби інший мав».

Її віра проста і сильна: допомогти, зрозуміти, обійняти словом. І навіть якщо немає ліків — завжди є людяність.