Нас війна застала вдома, у Краматорську. Це був шок дуже великий. Потім почалися обстріли, і ми виїхали на захід України. Згодом повернулися на Донеччину, в Покровськ. Поки що тут перебуваємо. 

Поки що газ і вода є, але постійно прилітає близько, моторошна ситуація. Продукти й гуманітарну допомогу видають. Ліки… Слава Богу, дитина не хворіє. Вистачає всього. Я не працюю, тому що в мене дитина мала і чоловік-інвалід. Складно все. 

Мабуть, скоро звідси теж будемо їхати, бо неможливо так жити. Ми постійно хвилюємося, переживаємо за дітей. Стрес постійний. 

Хочеться, щоб війна закінчилася скоріше, щоб діти в садочок пішли і в школу.