Мені аж 75 років, вже немолода. Я з Гуляйполя. Зранку почула десь далеко вибухи, потім вийшла надвір, побачила сусідку, і вона мені розповіла, що війна. 

Я прожила чотири місяці під обстрілами. Там немає ні води, ні світла. Ховалася в підвалі, ногу зламала, як в підвал бігла. Важко там було.

У мене двоє синів. Син старший приїхав і вивіз мене на своїй машині, тож я зараз у нього. Мене діти підтримуюсь, тяжко тільки, що не вдома. Мені постійно хочеться додому, і серце болить.

Якби ж я знала, коли ця війна закінчиться! Я з людьми мало спілкуюся, нічого не можу сказати.