24 лютого я мала йти в 2-ю зміну на роботу в магазин Епіцентр. Але вранці дізналася, що у нас 
у Херсоні почалися обстріли, особливо Чорнобаївки, що поряд там аеропорт.
Ми у Херсоні пережили 9 місяців окупації. Постійні зустрічі з російськими 
військовими зі зброєю, діти дуже боялися. А ми боялися, що вони будь-якої 
миті можуть застосувати зброю проти нас, мирних жителів.
У нас місяць не було ні води, ні світла ні зв'язку, перевести в готівку гроші з карти неможливо. 
Де ми тільки не намагалися це дістати. Магазини закрилися, гуманітарки були стихійними, 
ненадовго, проблема була і з продуктами.
Зараз ми так і живемо всі разом, я, чоловік, 2 дітей, свекруха інвалід 1 групи зі зору 72-річна, яка 
не захотіла виїжджати, а ми залишилися з цією сліпою. Хоч її дочка і покинула та виїхала.
Приємним моментом була поява зв'язку. Одразу зідзвонилися з мамою.
У місце моєї роботи прилетіло 3 травня магазин Епіцентр. Компанія заморозила нам стаж і 
нічого не сплачує. Живемо за рахунок державної виплати, як малозабезпечена сім'я.
Предметами, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 
2022 року є ключ та бейджік з роботи. Згадка про те, що ми нормально 
жили та заробляли.