24 лютого я мала йти в 2-ю зміну на роботу в магазин Епіцентр. Але вранці дізналася, що у нас у Херсоні почалися обстріли, особливо Чорнобаївки, що поряд там аеропорт.
Ми у Херсоні пережили 9 місяців окупації. Постійні зустрічі з російськими військовими зі зброєю, діти дуже боялися. А ми боялися, що вони будь-якої миті можуть застосувати зброю проти нас, мирних жителів.
У нас місяць не було ні води, ні світла ні зв'язку, перевести в готівку гроші з карти неможливо. Де ми тільки не намагалися це дістати. Магазини закрилися, гуманітарки були стихійними, ненадовго, проблема була і з продуктами.
Зараз ми так і живемо всі разом, я, чоловік, 2 дітей, свекруха інвалід 1 групи зі зору 72-річна, яка не захотіла виїжджати, а ми залишилися з цією сліпою. Хоч її дочка і покинула та виїхала.
Приємним моментом була поява зв'язку. Одразу зідзвонилися з мамою.
У місце моєї роботи прилетіло 3 травня магазин Епіцентр. Компанія заморозила нам стаж і нічого не сплачує. Живемо за рахунок державної виплати, як малозабезпечена сім'я.
Предметами, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року є ключ та бейджік з роботи. Згадка про те, що ми нормально жили та заробляли.