Через війну життя змінилося як і в усіх українців. Ми пережили облогу Слов'янська у 2014 році, і зрозуміли, що зараз буде страшніше. У вересні моя дочка повернулася з Польщі, та вивезла сина до Києва, де він отримав статус ВПО.    Переживання за онука, та усіх рідних. Розлука з рідними. Невідомість майбутнього. Постійні обстріли, близька лінія фронту, та страх за життя дітей і онуків. 

Без газу та води, та інколи електрики, доводилось перебувати. З ліками теж іноді важко було, бо аптеки не працювали. З їжею було нормально. Були запаси, та волонтери допомогу надавали.

Влітку був приліт та вибух с пожежею: ракети влучили у підприємство поряд з домом, дуже близько. Та і досі обстріли країни продовжуються і це теж травмує психіку дітей. Страшніших подій, на щастя, не бачив.