Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ірина Миколаївна

«Посидиш у підвалі хвилин 30 – і весь одяг стає вогким»

переглядів: 478

Ми із чоловіком жили вдвох, дітей у нас не було. Чоловік помер у листопаді 2020 року від онкологічної хвороби. Я на ходунках, але доглядала його. У мене туберкульоз кульшових суглобів. Сама я народилася у Луганську, а сюди переїхала, коли вийшла заміж. Ми прожили разом сорок років. До війни було гарне життя. Було здоров'я, займалися теплицями, гроші були. Ми жили не тужили.

Я мала їхати до санаторію. Взяла путівку, мені виписали направлення на дванадцяте число. Це був четвер, червень 2014 року. Мені що півроку потрібно було проходити курс лікування. Але в п'ятницю, здається, о 5-й годині ранку почали обстрілювати Макарово, а ми знаходимося за кілометр від нього.

Все летіло над нами, падало поряд. У сусідів було попадання до двоповерхового будинку, а уламки полетіли до нас. Знесло половину даху, два вікна. Сусідський будинок горів. В інших сусідів вилетіли вікна.

У лютому 2015 року в іншої сусідки впало за п'ять метрів від нашого будинку. У неї на городі впало, а у нас у спальні вікно виходить саме до неї на город. І знову половина даху розлетілася.

Ми наймали людей, у лютому знімали побитий шифер та змінювали на новий. Трохи підправили, та все одно дах протікав. Ми жили так близько року, а може, й більше. Потім нам допомогла гуманітарна організація, і якби не вона, ми, напевно, жили б із плівкою на вікнах.

Війна кардинально змінила наше життя. Раніше ми торгували, були гроші. У 2016 році у чоловіка стався інсульт, а 2018-го у нього виявили онкологію. Я його витягала, а сама не ходила.

Все йшло на лікування. Недоїдали, заощаджували на всьому. Добре, що надавали продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова. Спочатку чоловік один отримував, а потім, коли мені виповнилося 65 років, і я почала отримувати. Чоловік був на 14 років старший за мене. Тяжко було, а морально так взагалі не дай Боже. Досі не сподіваюся ні на що гарне.

Це дуже страшно. Під час обстрілів я шльопала у підвал. Чоловік сидів у домі, казав, що буде, то буде. Він не ховався. А восени, коли обстріл був дуже інтенсивним, ми ховалися в підвалі вдвох. Але там посидиш хвилин тридцять – і весь одяг стає вогким, там було дуже сиро та холодно. Світла не було вісім місяців. Слава Богу, хоч газ, якщо й перебивало десь, то одразу робили. Їсти готували на вулиці.

Мрію, щоби все повернулося і було, як раніше. Це найбільша мрія.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Валуйське 2014 2016 2018 2020 Текст Історії мирних пенсіонери 2014 2016 2018 2020 зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення санітарія і гігієна літні люди (60+) їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій